Народні ремесла Сумщини


Кролевець –Суми – Бором ля – Межиріч


 м. Кролевець

Кролевецька фабрика "Художнє ткацтво".

Історія фабрики бере свій початок з 1922 року, коли  ткачі-надомники об'єдналися в артіль декоративно-художнього мистецтва "Відродження". З 1960 року артіль  стала іменуватися „Фабрика художнього ткацтва”.

З 2001 р. відкрите акціонерне товариство "Кролевецька фабрика "Художнє ткацтво".

Профіль підприємства – виробництво  художніх декоративно-тканих штучних виробів та тканин. Це: рушники, покривала, доріжки, портьєри, тканини інтер'єрного призначення, панно, накидки на меблі, плахтові тканини, наволочки, купонні тканини для вбрання, диванні наволочки, серветки, постільна білизна, махрові вироби, скатертини. Славнозвісні рушники побували на багатьох міжнародних ярмарках -виставках, зокрема, у Загребі, Монреалі, Торонто, Осаці,  Лейпцигу, Брюсселі, Сіднеї. Найкращі зразки виробів експонуються і зберігаються в Сумському обласному художньому музеї, Київському державному музеї Українського народного декоративного мистецтва, Львівському музеї етнографії та художнього промислу. На фабриці  є кімната-музей, в якій зберігаються вироби майстрів далекого минулого.

Сьогодні кролевецькі рушники надзвичайно популярні, їх замовляють міністерства й банки, фірми й підприємства як сувеніри для зустрічей на різних рівнях, їх дарують міністрам і бізнесменам, коханим і близьким людям, як в Україні так і далеко за її межами .

м. Суми

Художній музей ім. Н.Онацького.

Виставка виробів декоративно - ужиткового мистецтва.
В  експозицію відділу декоративно-ужиткового мистецтва увійшли кращі світові зразки ХVІІ – початку ХХ ст. з фондів музею за такими розділами: мистецтво країн Далекого та Близького Сходу, Західної Європи, а також України та  Росії.
Колекція декоративно-ужиткового мистецтва у зібранні Сумського художнього музею була сформована в 1920-ті роки на основі регулярно зібраної приватної колекції відомого мецената Оскара Гансена, в яку перш за все  входили раритети української минувшини (килими, гутне скло, порцеляна, дукачі тощо), російське та західноєвропейське мистецтво (головним чином  скло, порцеляна, бронза, тканини).
Пізніші поповнення фондів відбувалися у 1930-1950-ті роки за рахунок надходжень з   інших музеїв країни (в основному це зразки східного та західного мистецтва)  та у 1970-1980-ті роки шляхом закупок у спеціальних антикварних салонах-магазинах або у приватних колекціонерів.
Перший розділ експозиції представлено уславленим китайським та японським фарфором, різьбленим деревом, каменем, кісткою, а також зразками вишивок і  перегородчастої емалі. Вперше демонструється персидський килим, виконаний у середовищі кочівників Близького Сходу на початку ХІХ ст. Вироби з металу представлені іранськими кумганами та чашами для ритуальних омовінь, прикрашеними традиційними рослинними орнаментами.

У розділі західноєвропейського мистецтва чільне місце займає фарфор та скло різних мануфактур Європи, серед яких вирізняється Мейсенська (Німеччина) та Севрська (Франція). Домінантою розділу є весільний килим з Польщі, увінчаний гербами родин, що беруть шлюб.

Російське декоративно-ужиткове мистецтво знайшло своє найкраще вираження у фарфорі та склі ХVІІІ-ХІХ століть. Особливої уваги заслуговують інтер’єрні вази Імператорського фарфорового заводу та сюжетна декоративна пластика провінційних приватних мануфактур (Ф. Гарднера, А. Попова та інших).

Мистецтво України в експозиції представлено як зразками народного (килими, вишивка, гутне скло), так і мануфактурного виробництва (порцеляна, фаянс, золотарництво). Найбільшу увагу приділено місцевому порцеляновому заводу А. Миклашевського, який діяв у 1839-1862 роках в селі Волокитине колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Путивльський район Сумської області). На той час це була єдина на теренах України мануфактура, яка випускала скульптуру малих форм, що вирізнялась розмаїттям тем і сюжетів.
В експозицію органічно увійшли картини – твори українських, російських і західноєвропейських майстрів живопису, підкреслюючи спільні витоки музейних колекцій. 

Тростянецький район

с. Боромля

Лозомеблева фабрика

Лозомеблева фабрика організована у  1969р. на базі артілі “Трудовий шлях”. Лозоплетіння вважається найстарішим ремеслом. Вироби з лози  легкі, зручні, виготовлені з природного матеріалу. Екологічно чиста сировина, що використовується у виготовленні виробів, естетично приваблива, довговічна, проста та надійна в користуванні.   
Фабрика випускає більше 80 найменувань лозових виробів (більше 300 різновидів лозомеблевої продукції).

На сьогоднішній день на фабриці працює 35 майстрів виробництва. Фабрика орендує 22 га землі в межах с.Боромлі в поймі р.Боромля, де вирощується лоза, як сировина для виробництва.

Лебединський район

с. Межиріч

Гончарний промисел. На території сучасної Сумщини у кінці ХІХ – на початку ХХ століття налічувалось понад 25 гончарних осередків, які мали здебільшого місцеве значення і забезпечували керамічними виробами населення навколишніх сіл. У деяких з них навіть існували самостійні гончарні цехи, наприклад у Глухіві, Конотопі, Кролевці, Ромнах, Сумах, Ямполі та інші. Одним з перших почав діяти гончарний цех у Кролевці (1671). Згодом, такі своєрідні братства гончарів були створені у інших містах.
Осередком гончарного виробництва, що збереглося понині, можна вважати с. Межиріч, Лебединського району. Воно було засноване козаками у 1642 році (ще й досі вулиці села звуться “сотнями”). Згодом тут оселилися ремісничі люди, у тому числі і гончарі. Наприкінці ХІХ ст. понад 100 дворів тут займалось гончарством. Народні умільці не тільки забезпечували своїми виробами навколишні села, але й вивозили свій товар на ярмарки. То були горшки, миски, тазки, пасічники, водянки, глечики, барила, каганці, кубушки з місцевого червоного глею, а також глиняні димарі, що стали фірмовим знаком Межиріч. До 20-х років ХХ ст. майстри виготовляли також “сиву” або чорнолощену кераміку за давньою технологією “задимлення”.

З села Межиріч походить один з найвидатніших гончарів сьогодення Яків Іванович Падалка, автор численних керамічних виробів у народних традиціях та автор книги “Як стати гончарем”. Відомий у 60-80-х роках      ХХ ст. гончар Межиріч Самійло Єгорович Семененко
(або дід Самійло) теж походить з роду Падалків: він онук знаменитого у ХІХ ст. гончара Федора Падалки, якого відкрив для нас професор М.Сумцов. Отже, варто продовжувати традиції гончарства Межиріч, які так тісно були пов’язані зі звичаями, віруваннями та обрядами нашого народу.

На жаль, збирання зразків межиріцької кераміки розпочалося досить пізно, однак окремі вироби зараз зберігаються у Лебединському та Сумському краєзнавчих музеях, у Київському музеї народного та декоративного мистецтва, у відділі декоративного мистецтва Сумського художнього музею ім. Н.Онацького та в народному музеї села Межиріч.

Основні тематичні напрями туристично – екскурсійних маршрутів Сумщини
	маршрут "Золоте намисто Сумщини"
	маршрут "Сумщина слобідська"
	Тематичні маршрути
	маршрут "Козацькими стежинами"
	маршрут "Заповідними стежками Сумщини"
	маршрут "Сумщина у період Великої Вітчизняної війни"
	маршрут "Літературна та музична Сумщина"
	маршрут "Старожитності Сумщини"
	маршрут "Народні ремесла Сумщини"